Хто такий Павло Шеремет - за що вбили Шеремета - У Києві вбито журналіста Шеремета: Біографія - 112.ua
У Києві вранці 20 липня вибухнула машина, в якій перебував відомий журналіст Павло Шеремет. Ця трагедія просто підірвала інформаційний простір. Всі говорять про розгул злочинності в країні, але таке зухвале вбивство – рідкість навіть для України.
112.ua згадує, хто такий Павло Шеремет і чому його убивство – далеко не рядова подія.
Павло Григорович Шеремет – це яскравий приклад інтернаціонального журналіста. Народився в Мінську, працював, крім батьківщини, також в Україні та Росії, відомий гострими публікаціями.
Павло Ригоравіч Шарамет, як білоруською звучить його ім'я, народився в Мінську 28 листопада 1971 р. Після закінчення середньої школи вступив на історичний факультет Білоруського державного університету. Закінчивши три курси, пішов з цього вишу і вступив на факультет міжнародних економічних відносин Білоруського економічного університету. Дипломна робота — "Офшорний бізнес".
До 1992 р. Шеремет працював у відділі валютних операцій одного з банків, пізніше був консультантом економічних програм Білоруського телебачення. У 1994 р. Шеремет став автором і ведучим щотижневої аналітичної програми "Проспект" на Білоруському телебаченні, і вже наступного року був удостоєний премії Білоруського пен-центру ім. А. Адамовича як кращий тележурналіст Білорусії.
У 1996 р. Шеремет працював головним редактором "Білоруської ділової газети".
Того ж 1996 р. Шеремет став завідувачем білоруським бюро "Громадського російського телебачення" і власним кореспондентом ОРТ в Білорусі. Згідно з даними сайту Першого каналу, офіційно співробітником ОРТ журналіст став у червні 1997 р.
У липні 1997 р., коли Шеремет разом з оператором ОРТ Дмитром Завадським знімали репортаж про ситуацію на білорусько-литовському кордоні, їх заарештували за звинуваченням у незаконному перетині державного кордону Білорусі. Крім того, Шеремету інкримінували отримання грошей від зарубіжних спецслужб і незаконну журналістську діяльність. На захист Шеремета виступив президент Росії Борис Єльцин. У результаті цього журналіста було засуджено до двох років позбавлення волі умовно і до одного року іспитового строку. Загалом Шеремет провів у в'язниці три місяці.
На думку Шеремета, справу було ініційовано президентом Білорусі Олександром Лукашенком, якому він сам давав вельми жорстку оцінку: "Лукашенко - це вже не смішно. Це серйозний супротивник з колосальною інтуїцією, звіриним почуттям небезпеки і божевільною жадобою влади". Згодом Шеремет досить часто відвідував Білорусь, за власним словами, беручи участь в усіх "гучних акціях, пов'язаних з розслідуванням викрадення людей", у тому числі в пошуках оператора Завадського, який зник безвісти у липні 2000 р.
Шеремет часто фігурував у ЗМІ як представник опозиції режиму білоруського президента Лукашенка. Його неодноразово затримували правоохоронні органи республіки.
У 1998 р. Шеремет почав працювати спеціальним кореспондентом програм "Новини" та "Час" дирекції інформаційних програм (ДІП) ОРТ, а в січні 1999 р. обійняв посаду шеф-редактора російської та зарубіжної кореспондентської мережі ДІП ОРТ.
У липні 1999 р. Шеремет став ведучим аналітичної програми "Час" на ОРТ. Сам журналіст оцінював цю роботу як "негативний професійний досвід". "Мені дуже соромно за те, що відбувалося під час парламентських і президентських виборів", - зазначав Шеремет. "Нам здавалося, що ми зможемо зберегти якусь об'єктивістську позицію. Але під час парламентських виборів всі канали були за межею добра і зла...". У лютому і березні 2000 р. Шеремет був автором і ведучим недільної "Інформаційної програми з Павлом Шереметом" на каналі ОРТ. За два тижні до президентських виборів він залишив програму в зв'язку з конфліктною ситуацією, що склалася у відносинах з керівництвом, який чинив на нього тиск. "Пішов з "Часу" і довго змивав цю ганьбу", - згадував пізніше Шеремет.
В останніх числах грудня 1999 р. Юрій Скуратов, відсторонений до того часу від обов'язків генерального прокурора Росії, повідомив про свій позов про захист честі і гідності до Шеремета. Приводом для звернення до суду став репортаж на ОРТ, в якому кореспондент Олег Шишкін заявив, що Скуратов має будинок в Орловській області на території заповідника "Полісся". Скуратов зажадав спростування цих відомостей як наклепницьких, а також відшкодування моральної шкоди. Залишилося незрозумілим, чому відповідальність за репортаж було покладено на коментатора програми, а не на кореспондента. У березні 2000 р. Останкінський суд Москви частково задовольнив позов Скуратова до Шеремета і телекомпанії. Він зобов'язав ОРТ виплатити прокурору 60 тис. руб., а Шеремета - 26 тис. руб. (позивач вимагав 5 млн руб. і 150 тис. крб. відповідно).
Навесні 2000 р. Шеремет став керівником відділу спеціальних проектів ВАТ "ОРТ", який займався виробництвом фільмів і програм у жанрі журналістського розслідування.
У 2005 р. Шеремет виступив ініціатором створення інформаційно-аналітичного інтернет-сайту "Білоруський партизан". За задумом редакції сайту, він повинен був стати простором "для вільного і відкритого обміну інформацією". Згодом "Білоруський партизан" згадувався в ЗМІ як ресурс, в матеріалах якого переважала різка критика білоруської влади. У другій половині 2000-х років Шеремета також згадували в пресі як керівника видавництва "Партизан", яке, крім його власних книжок, випустило, зокрема, одну з книг російського опозиційного політика Бориса Нємцова.
У червні 2006 р. Шеремет разом з Людмилою Алексєєвою, Микитою Білих, Володимиром Кара-Мурзою та іншими став засновником нової організації "Російський антифашистський фронт". У ці ж роки Шеремет брав участь в акції білоруської опозиції в Мінську. Крім того, з кінця 2000-х років Шеремет став з'являтися як політичний оглядач журналу "Огонек".
Наприкінці березня 2010 р. стало відомо про позбавлення Шеремета громадянства Білорусі. Як офіційну причину в документах було вказано наявність у журналіста громадянства РФ, хоча, як зазначалося у пресі, білоруські закони не забороняли друге громадянство Шеремета.
З 2012 р. вів блог журналіста в інтернет-виданні "Українська правда". У 2012 р. було створено сайт науково-популярного історичного інтернет-видання "Історична правда", творцем якого був Павло Шеремет.
З вересня 2013 р. по 2014 р. працював ведучим програми "Прав? Да!" на Громадському телебаченні Росії. Після цього почав співпрацю з виданням "Українська правда", надалі став її виконавчим директором.
Учасник конгресу "Україна — Росія: діалог", що відбувся 24-25 квітня 2014 р. в Києві.
У червні 2015 р. запустив авторський проект "Діалоги" на українському телеканалі "24". З вересня 2015 р. по квітень 2016 р. — ведучий на українському Радіо "Вєсті".
Шеремет - автор документальних фільмів "Дике полювання" і "Дике полювання-2" з жорсткою критикою білоруського режиму, "Чеченський щоденник", "1991 - Останній рік імперії", "Остання висота генерала Лебедя", ювілейного фільму про колишнього президента СРСР Михайла Горбачова, фільму, присвяченого 60-річчю початку блокади і ряду інших. У січні 2007 р. Шеремет представив фільм "Страта Саддама. Війна без переможця" про останні дні іракського диктатора Саддама Хусейна. В одному з інтерв'ю Шеремет розповідав про свою мрію зняти "хороший документальний фільм про мистецтво". "Але так от життя складається, що весь час то війна якась чеченська, то президент якийсь несамовитий...".
Шеремет удостоєний низки професійних нагород і премій. Так, у 1998 р. він отримав премію Міжнародного комітету захисту журналістів за внесок у розвиток свободи слова, був номінантом премії "ТЕФІ" Академії російського телебачення як "Кращий репортер" 1999 р. і фіналістом "ТЕФІ-2001" у номінації "Журналістське розслідування" за фільм "Дике полювання". У 2002 р. Шеремет став лауреатом премії ОБСЄ за демократію і захист прав людини в галузі журналістики (все за той же фільм "Дике полювання" і серію репортажів, присвячених білоруській опозиції та зниклим опонентам білоруської влади).
Шеремет був одружений, у нього двоє дітей - син Микола та донька Єлизавета.
| iReader |  |
'via Blog this'
Немає коментарів:
Дописати коментар